Публикация в  в газете "Народная Армия", 
раздел "Отдых" от 25-30.10.13 


Вижити будь–що



Темі виживання в екстремальних умовах присвячено безліч книг, статей, теле- та радіопередач. У них розповідається про необхідні навички та вміння, потрібні, аби вижити в умовах несприятливого середовища. Більше того, у світі існує ціла субкультура «виживальників». Є вона й у нас. Останнім часом їй приділяється дедалі більше уваги. 

Хто вони — «виживальники»? Загалом певних базових навичок та умінь, необхідних для виживання у складних умовах, набули ще наші далекі пращури. Наше існування це доводить. Але поштовхом до виникнення саме субкультури «виживальників» стала книга Говарда Раффа «Голод і виживання в Америці» — перший посібник з виживання. Характерно, що залякані можливою третьою світовою війною люди намагалися розробити низку інструкцій для виживання в постапокаліптичному світі. Адже в засобах масової інформації мало не щодня згадувалося про можливу ядерну війну між двома наддержавами — СРСР та США.



Інженер Вадим Яценюк: 

— Сьогодні людина, як і століття тому, може опинитися сам на сам із суворими явищами природи та техногенними катастрофами, і комплекс заходів з підготовки до можливої небезпеки, тобто сурвівалізм, завжди буде актуальний. 

Саме це і підштовхнуло мене займатися виживальництвом, і я не пошкодував. Моє захоплення подарувало мені нові знайомства, друзів-однодумців, підвищило мій особистий фізичний та інтелектуальний рівень. Сурвівалізм — це регулярні виходи на природу, походи, організація побуту в суворих умовах дикої природи. Тож виживальницькі навички самі по собі є чудовим тренуванням тіла та духу.

У СРСР виживальництво розвивалося на базі потужного радянського туризму. Цікаво, що навіть сьогодні західні та вітчизняні сурвівалісти (від англійського survive — виживання, survivalist — виживальник) не дійшли спільної думки. Це наслідок різних політичних устроїв протягом тривалого часу. Так, є два основні розгалуження виживальництва: survive (виживання) та preparedness (готовність). Ці дві концепції, без сумніву, мають свої плюси й мінуси та однакову мету — вижити. 

Перша характерніша для країн СНД, друга — для США. Survival — техніка та навички, які допомагають людині вижити в екстремальній ситуації, що виникла несподівано. Ця концепція передбачає виживання безпосередньо на природі. Основна філософія сурвіваліста — вдосконалення навичок і вмінь із виживання з мінімальним застосуванням технічних засобів. Він насамперед сподівається на себе. Тобто сурвіваліст, наприклад, навчається розпалювати вогонь без сірників та запальнички, облаштовувати місце своєї стоянки, фільтрувати забруднену воду, надавати першу медичну допомогу тощо. 

Preparedness — означає планомірну підготовку до можливого сценарію виникнення екстремальної ситуації. «Препер» робить головний акцент на технічних засобах і заздалегідь підготовлені запаси, а його вміння і навички з виживання є лише допоміжним елементом. Він робить ставку не на, скажімо, вміння первісного видобування вогню, а саме на сірники та запальничку, які мають бути в нього за будь-яких обставин. 

Основним плюсом сурвіваліста є географічний чинник. Такий виживальник не прив’язаний до певної місцевості, а його навички допоможуть у дорозі під час пошуку безпечної території. Препер прив’язаний до місця, де знаходяться його запаси їжі, води, боєприпасів тощо. Тобто під час короткострокових надзвичайних ситуацій сурвівалісту буде важче, бо на пошуки їжі, води тощо потрібен час. Якщо ж розглядати довгострокову кризу, то преперу буде несолодко, коли закінчаться його запаси, або доведеться залишити зону, в якій він приготувався до виживання.



Григорій Шелест. Почав займатися методами виживання близько 5 років тому. 

— Вважаю такий спосіб проведення свого дозвілля корисним не лише для себе, а й для оточуючих. Адже, окрім відточування навичок та вмінь, якими має володіти сурвіваліст, ми часто проводимо в лісах суботники: збираємо та утилізуємо сміття. 

Також гадаю, що краще мати хоча би базові знання з виживання в екстремальних умовах, ніж, як це сьогодні часто буває, просиджувати штани перед монітором комп’ютера, граючи в ігри. До того ж час, проведений на свіжому повітрі, однозначно піде лише на користь мені, моїм рідним та друзям. 

Однозначних думок, яка з концепцій краща, немає. Засновник Київського порталу виживальників та організатор низки проектів, пов’язаних із виживанням, Григорій Шелест розповів, що не варто зациклюватися на тій чи іншій концепції. Потрібно маневрувати десь посередині, тобто брати плюси та максимально відкидати мінуси двох течій, відточувати їх на практиці. Виживальник — це людина, яка готується до катаклізмів різного масштабу шляхом придбання спорядження, набуття навичок з виживання в будь-яких умовах, вивчення засад цивільної оборони та проходження інших спеціальних курсів. Сурвівалісти зазвичай об’єднуються у групи для спільних польових виходів та облаштування схронів, недоторканних запасів, маршрутів відходу тощо. Як то кажуть, разом і батька легше бити.



Студент Олександр Малигін: 

— Насамперед сурвівалізм мені цікавий як підтримання хорошого фізичного стану. Щоб долати десятки кілометрів з важким рюкзаком за плечима, потрібно мати належну витривалість. Інколи доводиться за сценарієм екстремальної ситуації долати великі відстані з перешкодами, або нести на собі умовно постраждалу людину. 

Звісно, практичні навички, набуті при відпрацюванні дій у різних сценаріях, набагато цінніші за десяток прочитаних книг та настанов з виживання. 

На практиці це відбувається так: розробляється сценарій однієї з катастроф. Це може бути будь-що: від таких регіональних надзвичайних ситуацій, як повінь, забруднення місцевості внаслідок аварії на ядерній електростанції чи хімічному заводі, масові заворушення, до глобальних — світова війна, економічна криза тощо. Керівник групи виживальників обирає дату відпрацювання дій, які слід виконати відповідно до сценарію. Далі моделюється надзвичайна ситуація — настає час «Ч». Виживальники в певні строки збираються в лише їм відомих місцях, здійснюють вихід за місто та виконують відповідні заходи для того, щоб вижити. Словом, щось схоже на армійську тривогу. Здавалося б, все просто, але для того, щоб змоделювати ту ж повінь, треба витратити чимало часу для розробки плану евакуації, створення різних плавзасобів з підручних матеріалів тощо. Крім того, постійно на підхваті має бути носимий аварійний запас, тривожна валіза, збір та оптимізація яких теж вимагає чимало зусиль. 

Григорій Шелест також розповів, що зібрати всіх сурвівалістів того ж Києва вкрай важко. Адже серед них є директори фірм, працівники різних установ та підприємств, інженери, медики, військові тощо. Відповідно в багатьох часу на хобі обмаль. Крім відпрацювання різноманітних сценаріїв, інколи вдається ще й проводити майстер-класи з виживання для школярів. До речі, київські виживальники співпрацюють ще й з Товариством сприяння обороні України. 

Поки що на вітчизняних теренах сурвівалістів не дуже багато, проте їхня чисельність зростає. З кожним роком всеукраїнські польові виходи виживальників стають дедалі масовішими, проводиться більше майстер-класів. І хоч за організацію та проведення тренінгів грошей не платять, знаходиться чимало волонтерів. Наприклад, медики залюбки розповідають та показують, як треба надавати першу медичну допомогу, а військові пояснюють основи тактики, пересування по різніх місцевостях, маскування тощо. 

Зрештою, значно краще провести вихідні на свіжому повітрі в лісі, ніж просидіти в квартирі перед монітором комп’ютера чи телевізором.